Чи можна розлучити дитину з матір’ю?

Всі матері, мабуть, одноголосно скажуть: “НІ! Закон на нашій стороні!”. Чи вірно це? Давайте з’ясуємо!

Найперше слід зазначити, що ст. 141 Сімейного кодексу України встановлює рівність прав та обов’язків матері та батька щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (які бувають шлюби, ми вже розглянули).

Згідно з названим актом, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається батьками, якщо дитина досягла цього віку – батьками разом з нею, а з чотирнадцяти років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.

Спори між батьками щодо визначення місця проживання дитини можуть розглядатися судом або органом опіки та піклування.

Лише виключні обставини можуть розлучити дитину з матір’ю

Лише виключні обставини можуть розлучити дитину з матір’ю

Українське законодавство не містить положень щодо пріоритетного становища матері при вирішенні спорів між батьками щодо місця проживання дитини. Однак на допомогу матері приходить міжнародне право: принцип 6 Декларації прав дитини передбачає, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Малолітньою за нашим законодавством вважається дитина до чотирнадцяти років.

Названий принцип означає, що за загальним правилом малолітня дитина повинна проживати з матір’ю. Однак, існують певні обставини, які є виключенням з даного правила. Приклади таких обставин наведені у частині 2 статті 161 Сімейного кодексу України, де передбачено, що суд або орган опіки і піклування не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Наведені обставини (відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка) повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами. Якщо з доведенням перших двох підстав все більш менш зрозуміло, то при доведенні аморальної поведінки виникають певні труднощі, адже це поняття є оціночним і може вирішуватись в кожному конкретному випадку по-різному.

Суд зобов’язаний повно і всебічно дослідити обставини життя сім'ї та взаємовідносин між батьками і дітьми

Суд зобов’язаний повно і всебічно дослідити обставини життя сім’ї та взаємовідносин між батьками і дітьми

Щодо самостійного доходу, то мається на увазі не лише офіційне працевлаштування, а беруться до уваги будь-які доходи, які особа реально отримує. Наприклад, особа може проживати в селі і мати підсобне господарство (город, домашніх тварин), яке дає дохід у вигляді продуктів харчування. Хоча цього не є достатньо для повного і всебічного забезпечення потреб дитини, однак в сукупності з іншими видами доходів може враховуватись судом.

Зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами може бути підтверджено довідкою про перебування особи на диспансерному обліку у відповідному медичному закладі.

Таким чином, при розгляді справ щодо визначення місця проживання малолітньої дитини суд найперше повинен з’ясувати, чи існують виняткові обставини для розлучення дитини з матір’ю. Якщо такі обставини відсутні, то рішення повинно бути ухвалене на користь матері. Однак судова практика у таких справах не є однорідною і суди не завжди розглядають справу з таких позицій.  Тож виходить, що принцип 6 Декларації прав дитини не надає матері абсолютного захисту від судового рішення на користь батька, оскільки відповідно до національного законодавства при вирішенні спорів щодо місця проживання дитини суд зобов’язаний повно і всебічно дослідити обставини життя сім’ї та взаємовідносин між батьками і дітьми. Зокрема, відповідно до норм статті 161 Сімейного кодексу України беруться до уваги такі обставини, як: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (наприклад, особисті якості батьків, взаєморозуміння із дитиною, можливості створення для дитини належних умов виховання і розвитку). При цьому враховується, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків окремо взята не є вирішальним фактором для визначення місця проживання дитини.

Необхідно ретельно будувати лінію захисту в суді

Необхідно ретельно будувати лінію захисту в суді

Однак матері при розгляді таких справ обов’язково повинні посилатись на шостий принцип Декларації і тоді суд (або орган опіки та піклування відповідно) буде змушений мотивувати свою відмову більш детально. Якщо рішення не міститиме посилання на обставини, які виключають можливість застосування названого принципу, то це буде додатковим аргументом на користь матері при оскарженні такого рішення.

На практиці був такий випадок, коли суд визначив місце проживання малолітньої дитини з матір’ю, яка була ВІЛ-інфікованою, пославшись на відсутність  виняткових обставин, за яких дитина може бути розлучена з матір’ю, і на те, що її хвороба не є перешкодою для проживання з нею дитини, так як мати створила належні умови для проживання дитини, виконувала всі вимоги, які необхідні для догляду за дітьми, народженими ВІЛ-інфікованими жінками, та постійно приймала антиретровірусну терапію й проходила інші профілактичні огляди (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, доступна за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/41800140).

Рішення на користь батька – не дивина!

Рішення на користь батька – не дивина!

До слова, якщо вирішується питання про місце проживання кількох дітей, слід враховувати, що їх розлучення може відбутись лише за виняткових обставин, оскільки для нормального розвитку дитині потрібне почуття «однієї сім’ї».

Тож в Україні рішення про визначення місця проживання дитини, навіть дуже маленької, із батьком – це не дивина, хоча їх кількість є значно меншою, порівняно із кількістю рішень на користь матері. Необхідно враховувати таку практику і належним чином будувати лінію захисту.

Юлія Золотаренко