Стомилось літо – вже ступає ледве
Не обертається і просто тихо йде
Тепер я бачу, як воно схилилось
І плаче дощиком, вмиваючи мене.
А далі осінь розстелить тумани,
Розляжеться на них, неначе спить
Розкине коси вітряні, багряні
Буде пишатися, від сміху сльози лить.
Зима зненацька, наче біла киця
Наскоче і муркочучи приспить
Тебе, мене і наше світлолицє
Кохання таке, ще вразливе й молоде.
А весну зустрічатимемо разом
Чекатимемо, ставши на поріг
Але вона не прийде так одразу –
Ще не настав її щемливий вік.
Прийде і стане в мене на дорозі
Розкине квітів жменю біля ніг
А я мину її, бо я не в змозі
Побачити прекрасне через спіх.
Такі роки, такі хороші й добрі
Вже пролетіли – більше не вернеш
Стою сама вдивляючись в тривозі
Не розберу – лише прийшов чи ти вже йдеш.
АВТОР: Валентина Крижановська
Дуже ніжно ! Справжня лірика !