Стомилось літо – вже ступає ледве

Не обертається і просто тихо йде

Тепер я бачу, як воно схилилось

І плаче дощиком, вмиваючи мене.

  

А далі осінь розстелить тумани,

Розляжеться на них, неначе спить

Розкине коси вітряні, багряні

Буде пишатися, від сміху сльози лить.

  

Зима зненацька, наче біла киця

Наскоче і муркочучи приспить

Тебе, мене і наше світлолицє

Кохання таке, ще вразливе й молоде.

  

А весну зустрічатимемо разом

Чекатимемо, ставши на поріг

Але вона не прийде так одразу –

Ще не настав її щемливий вік.

  

Прийде і стане в мене на дорозі

Розкине квітів жменю біля ніг

А я мину її, бо я не в змозі

Побачити прекрасне через спіх.

  

Такі роки, такі хороші й добрі

Вже пролетіли – більше не вернеш

Стою сама  вдивляючись в тривозі

Не розберу – лише прийшов чи ти вже йдеш.

АВТОР: Валентина Крижановська

Христина Дикун

Facebook Twitter Google+ YouTube Skype